Футбол – це гра мільйонів, яка сьогодні об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, команди, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанатів. Тобто людей, які вважають своїм священним обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанатами команд-суперників або ж правоохоронцями. Сам рух походить звичайно з Англії – родоначальниці футболу, а згодом - розповсюдився по всьому світу. Зрештою, цей рух в світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. Наше місто, демонструючи «просунутість» у цьому напрямку, також згуртовує футбольних фанатів. І, як свідчать психологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна Олена Сергеєва – СЛ+ Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають «кузьмичами». Організовані ж, у свою чергу, поділяються на «ультрас» та «хуліганів». Ультрас – організатори шоу на трибунах. Їх легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фанівською промо-атрибутикою. Вони займаються також розповсюдженням і продажем квитків, організацією виїздів на гостьові матчі. Найчастіше ультрасам важлива краса трибун. Хулігани ж – це організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які ведуть статистику перемог і поразок у так званих «махачах» (бійках із фанатами суперника), розробляють тактику й стратегію позафутбольних війн. Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому вони почуваються комфортно й реалізовано. Людям, що не знайомі близько з переконаннями фанатів, може здатись їх діяльність абсолютно безглуздою. І якщо організацію шоу на трибунах ще можна розуміти, то махачі – навряд. Розбиті носи, переломи і числення синці мало кому приносять задоволення. Але якщо розібратися в сутності руху, поспілкуватись з самими фанатами і спробувати покопатися в психологічних аспектах, стає зрозуміло, що це – лише виплескування емоцій, небажання миритись з певними соціально-економічними процесами, вихід на зовні невдоволення ситуацією в світі, напруги. Це своєрідний протест проти «системи», який просто має оригінальну форму. У вболівальників на стадіоні виникає дух суперництва, а крім того - проявляється стадний інстинкт. Все це штовхає їх на вчинення безпорядків і бійок. Зайвим буде заперечення того факту, що у деяких вболівальників причиною долучення до навколофутбольного руху є елементарна відсутність мети в житті, що викликає потребу самостверджуватися за допомогою бійок. Ми спробуємо розібратися, звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди в такий спосіб тікають від суспільства, в якому головне – гроші, суспільства, що нав’язує свою думку через ЗМІ, нав’язує покірність, робить тебе іграшкою в руках влади, як пояснюють фанати. «Ми хочемо бути своєрідними. Ми вільні й маємо свою думку на все, що відбувається. Фанат і хуліган – це завжди бунтар, що виказує свій протест проти суспільного порядку, що часто є насиллям у ставленні до людини», - говорить один з фанатів хмельницького клубу «Поділля». Тим паче, схильність до проявів фізичної сили, до бійок – у чоловіків в крові. Ще з незапам’ятних часів, коли саме чоловіки добували всі засоби для існування, вони постійно змушені бути проявляти с фізичну силу, агресію. В сучасному світі немає потреби постійно демонструвати комусь свою фізичну силу, але підсвідомий потяг чоловіків до цього нікуди не зник. Ще однією причиною згуртування людей у навколофутбольному русі є те, що кожна людина прагне відчувати підтримку певної соціальної групи, приналежність до неї, визнання у ній. Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох вболівальників приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти. Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І, маю надію, нас не спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни – звичним явищем. А футбол лише формальним приводом…
Футбол – це гра мільйонів, яка сьогодні об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, команди, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанатів. Тобто людей, які вважають своїм священним обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанатами команд-суперників або ж правоохоронцями. Сам рух походить звичайно з Англії – родоначальниці футболу, а згодом - розповсюдився по всьому світу. Зрештою, цей рух в світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. Наше місто, демонструючи «просунутість» у цьому напрямку, також згуртовує футбольних фанатів. І, як свідчать психологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна