Спогади ветерана Хмельницького "Динамо" Миколи Миколайовича Дияка Значна частина мого життя була пов’язана із спортивним товариством "Динамо”. Єдиний у післявоєнні роки дерев’яний стадіон "Динамо” розташований у центрі міста, був місцем проведення багатьох цікавих змагань і особливо футбольних поєдинків. Проскурівське, а пізніше Хмельницьке "Динамо” було однією з найсильніших команд України. А у 1953 році команда стала третім призером України в Ужгороді. Суперники були сильними і також динамівські команди Вінниці, Житомира, Тернополя, Львова. Це був перший успіх наших земляків. Другий успіх прийшов у 1965 році, коли хмельницькою командою майстрів класу "Б” керував відомий київський динамівець - воротар Євген Лемешко. У фінальному поєдинку в столиці України хмельничани поступилися футболістам із Жовтих Вод. Але з’явилися відомі майстри футболу, володарі кубку колишнього Союзу – В. Туржак, кам'янчани – В.Чухлін, капітани збірних команд В. Булгаков, В. Капличний, за київське "Динамо” виступав В. Качур. До речі, головним конкурентом хмельницьких динамівців у ті роки було Кам'янець-Подільське "Динамо”, засноване ще на місцевій прикордонній заставі. Запам’яталися хмельницьким уболівальникам і такі відомі гравці-динамівці, як Роберт Саркісов, Борис Соколов, В’ячеслав Мітін, Іван Герек, та інші. Розвивалися й інші види спорту. Так у свій час, голова обласної організації "Динамо” – Яків Кирилович Кужель надавав чимало уваги розвитку кульової стрільби. У стрілецькому 50-метровому тирі, що був на авангардівській базі біля залізниці, щодня працівники міліції обов’язково відстрілювали свої вправи. Окремо тренувалися члени збірної команди, які у п’ятдесятих роках були найкращі в області. Були непогані стрільці-динамівці у Шепетівці і Кам'янець-Подільському. Один з таких тренерів-стрільців був кам'янчанин Грачов. Пізніше він став майстром спорту з городошного спорту. Колишні футболісти Хмельницького "Динамо” – Григорій Ісаєв, Василь Ємельянов, Олександр Руденко, Борис Ковальський, Володимир Фрідман продовжили своє спортивне життя у городковому спорті. Своїм життям розвивався і легкоатлетичний спорт. В цьому чимало сприяв тренер-самоучка Степан Іванович Стріхар колишній партизан, який зумів перейти на життя мирних спортивних рейок. І робив це на простішому стадіоні "Динамо”. Він зумів підготувати чемпіонку першої літньої Спартакіади України із стрибків у висоту Олену Кудрявцеву з результатом 1 м. 65 см., бронзового призера динамівської першості України Іллю Барзака, сильного легкоатлета Феофана Наумчука, результат якого на 800 м. – 1 хв. 56,5 секунди був на той час пристойним. Зараз Наумчук проживає в смт Антоніни Красилівського району і згадує добрим словом свої дні проведені в Хмельницькій динамівській організації. Степан Іванович був і першим моїм тренером, коли я став неодноразовим чемпіоном області з бігу на довгій дистанції, десятикратним чемпіоном області з лижного спорту, членом збірної динамівської організації України з цього виду спорту, чемпіоном України в 1968 році з марафонського бігу. Мені прийшлось і працювати з відповідальним секретарем облради "Динамо”, точніше заступниками голови обласної організації Сурковим Андрієм Іллічем, Цедрою Костянтином Георгійовичем. Приємно відзначити принциповість у відношенні до спорту голови обласної організації ФСТ "Динамо” Петра Коротєєва. Раніше люди до спорту ставилися чуйніше… Мене назначили виконувати обов’язки, крім відповідального за легку атлетику, завідуючого стадіоном "Динамо”. 10 жовтня 1959 року я пробігав своїх 25 чергових кругів по стадіону, а за 2-3 кола до завершення, до мене підійшов робочий Крутій і каже : "Тебе якийсь у шляпі шукає”. - Я підійшов до солідного вигляду чоловіка, і він мене запитав: "Вам не соромно бути директором такого стадіону в обласному центрі?”. - Я відповів : "Соромно, адже більше в Україні таких стадіонів немає”. - Він каже : "Мені теж соромно. Я, - Ватченко”. Через півроку, 3 квітня 1960 року був урочисто відкритий стадіон "Динамо”, який добре прослужив хмельничанам 43 роки.
Спогади ветерана Хмельницького "Динамо" Миколи Миколайовича Дияка
